В Україні, як і в решті світу, ми дуже багато чого не розуміли щодо Московії, вважаючи більшість збочень Союзу проявом комуністичного більшовицького режиму. Особливо це стосується правди, точніше брехні.
Фатальна помилка
Всі ми дружно думали, що атмосфера тотальної брехні з якої складалася “офіційна правда” комуністичної партії — зникне разом із падінням Совка. Нашому наївному погляду на світ здавалося, що землі захопив кровожерний дракон. І нам треба його знищити і всі люди будуть миттєво врятовані. Як писав Шевченко:
…Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить…
Тарас Григорович не помилився у своїх пророчих словах, все так і відбулося. Помилилися ми, бо думали, що це справедливо і для Росії.
Гуманний і демократичний погляд на світ забороняє нам бачити різницю між різними культурами. Ми по-доброму і однаково ставимося до всіх, бо це ж кругом прості люди. Ми не любимо узагальнювати, ставити кліше, бо це за визначенням помилкове, називаємо це націоналізмом, шовінізмом і так далі.
І тому ми думаємо, що всі культури на землі однакові. Що, якщо ми візьмемо якогось віртуального типового, скажімо, українця та росіянина, то вони будуть поводитися однакісінько в таких же умовах.
Завдяки такому толерантному і гуманному погляду ми урівнюємо і нехтуємо менталітетом і особливостями культур певних народів.
Ми робимо одразу дві помилки: по-перше, ми узагальнюємо проти чого, власне, протестуємо. Тільки в інший бік, тобто ми не узагальнюємо всіх, як представників української чи російської культури, а узагальнюємо усіх як представників виду людей.
Як то кажуть: “За що боролись на те і напоролись”…
По-друге, завдяки нашому гуманістичному узагальненню ми нехтуємо культурними особливостями і таким чином абсолютно перестаємо розуміти світогляд людей.
Як то кажуть: “Добрими намірами вимощена дорога до пекла”…
Як ми всі побачили із росіянами так не працює, не пройшло і 10 років від “убивства комуністичного дракона”, як у них уже новенький Дракон, нічим не гірший за попередніх!
До речі, тему було дуже гарно розкрито в фільмі Марка Захарова “Убить дракона”.
Зараз більшість політологів, журналістів та решта експертів робить таку ж саму фатальну помилку. Вони думають, що причина російської агресії криється у навіженості Путіна і варто звільнити Московію від нього, як там зацвіте світ правди, волі, ліберальної демократії і так далі, ну, як при Єльцині…
Де правда?
Що ж із помилками розібралися, тепер давайте подумаємо про наслідки хибного погляду на культуру і поміркуємо фна тему: “в чьом правда брат”.
Уточню: в фільмі “Брат 2” діалог починається: “в чем сила брат?”, а закінчується: “в правде…” Я навмисне викривив цитату, пізніше поясню чому.
І взагалі чи є в Росії правда?
Брехня при Союзі
При Союзі всі люди жили в умовах подвійної реальності. З одного боку була реальність справжня, а з іншого, комуністично-партійна. Люди весь час повинні були фільтрувати свої думки і недай бог не казати того, що вони по-справжньому думають. Натомість виголошувати виключно партійно-схвалену позицію. За відкрите виголошення вільнодумства обовʼязково знаходився провокатор-кгбіст, який доповідав усе “куди треба”.
Місцями це було дуже сюр. Розповідаю приклад:
Моя мама прийшла на вступний іспит у Київський Університет Шевченка у гарненькій жовтій спідничці та блакитній блузочці. Як ви можете здогадатися, через цю комбінацію кольорів іспит вона не склала. Причому, будучи 17-річною дівчиною, яка все життя жила в українському селі, вона не знала, що це сполучення жовтоблакитного — це барви прапора її країни і, що вони буржуазно-націоналістичні — відмовідно заборонені. (не важко помітити, як недалеко пішла від цього сучасна риторика русні: буржуазно-націоналістичні).
Сміх полягає в тому, що аби дотримуватися позицій партії, фактично треба було обовʼязково знати те, чого знати не можна.
Навіть я прекрасно памʼятаю цю чудесну атмосферу “щирості”, хоча в ті часи лише встиг закінчити садочок, у школу вже пішов у Незалежній Україні 91 року.
На що треба звернути увагу щодо брехні при Союзі:
Перше: всі чудово розуміли, що відбувається, що вони живуть у брехні, подвійними стандартами, приховували свої істинні думки, грали роль будівників комунізму.
Друге: всі були переконаними, що ноги у цього збочення ростуть від більшовицького переосмислення системи людських стосунків, від комуністичного режиму, від Леніна та Сталіна. Тобто всі думали, що це штучне явище.
Всі заплющували очі на те, звідки походить Союз — із Московської імперії. Через комуністичні гасла гадали, що Ленін все почав із чистого листа: експропріація, інтернаціоналізм і тд.
Кінець Союзу
Життя при Совку було настільки жахливим, що всі вірили, ніби після прозріння, відкриття білих плям історії, гласності, а потім демократії, свободи слова і вестернізації повернутися до цього антигуманного існування буде неможливо.
Отже, ми помилялися і ціна цієї помилки, як бачите дуже висока.
Через нашу толерантність і загалом хибний погляд на історію, який враховує лише владу. Ми геть прошляпили сутність російської культури, несієм якої є російський народ.
Тому ми не помітили, що та брехня, яка була при Союзі — це не штучне явище, не вигадка Леніна, не побічний ефект тоталітаризму. Це спадкове явище, джерелом якого є російська культура.
Причому кожен виток зміни системи влади там не руйнує брехню, а лише вдосконалює її. Брехня при царі була не настільки жахливою, як при комуністах, а брехня при комуністах було не такою жахливою, як зараз.
Знову Шевченко
Знову зацитую Тараса Григоровича:
…Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Шевченко писав ці надзвичайно глибокі слова, які чудово відображають українську культуру на контрасті до дечого. Не буду спонукати вас до зайвих роздумів і одразу скажу, що це був контраст до русні. Якщо ж перефразувати ці рядки і вкласти у них значення, яке підходить для Московії, то вийде наступне:
Із золотом, із каменем,
Із хитрою мовою,
Криклива та брехлива,
Як Диявола слово.
Якби я про це казав 10 років тому, мене б усі охрестили русофобом. Бо ми ж усі толерантні, ми не робимо узагальнень, а кругом живуть однакові “добрії люди” (знову Шевченко: “Не так тії вороги, Як добрії люди”).
Що ж уявлення про толерантність щодо Росії та її мешканців докорінно змінилося після 24 лютого. Хоча насправді прозріння пройшло у 2014 році, коли почалася війна з Росією. Однак тоді воно дійшло далеко не до всіх. І якби ці “не до всіх” і “нужно просто перестать стрелять” зрозуміли помилку вчасно, 24 лютого могло б і не статися.
Тому знову нагадаю, що культура — це найважливіша річ, і помилки в розумінні культури обходяться дуже дорого!
Цитата із їхньої класики:
Російський історик Ніколай Карамзін: «Русскому соврать, что высморкаться. Их ложь исходит из их рабской сущности. Народ никогда не знавший и не говоривший правды. Народ рабов духовных и физических. Убогие люди».***
Брехня в Росії зараз
Насправді відкритий наступ Росії на Україну — це не такий вже й шок. Агресію Росія почалася ще у 2014 році. А виходячи з риторики її влади, можна було передбачити, що так просто вона не закінчиться… Ми просто до кінця не хотіли вірити, що це станеться, що це можливо у ХХІ столітті і тд.
Я, до речі, теж до останнього не хотів вірити у те, що Путін нападе на Київ, так хотілося бути оптимістом… Хоча ще 2014 році написав матеріал, що повномасштабна агресія Росії неминуча, і він захоче всю Україну…
Так от, з позиції світоглядної шок полягає дещо в іншому, не у війні. Сюрпризом стало наскільки швидко російський народ повернувся до життя у світі тотальної брехні. Причому, як я вже сказав, ця брехня стала досконалішою ніж поперденій комуністичний варіант.
На відміну від совку тут вже немає дуалізму. Немає брехливої партійної позиції та власних думок, є єдина російська позиція, яка складається з суцільної брехні, в яку всі вірять.
І ситуація тут ще більш шокуюча, бо вірять не тільки ті, хто геть нічого не розуміє, стадо баранів, які повірять у будь-що, показане по ТБ.
Є інша, значно цікавіша група людей. Вірнопідданих холуїв, які все прекрасно розуміють! Уявіть собі кількість освічених людей, які працюють там на засоби масової інформації. Вони ж знають, що таке журналістика, які в неї є стандарти, прекрасно розуміють, що таке свобода слова.
А є ще цікавіша верства: акторів режисерів і сценаристів, письменників, які пишуть і знімають гидотні агітки. І заявляють, що вони “путінці”… І не тільки зелені, молоді, а й старі досвідчені, які виросли і відчули всю жахливість Совку на собі.
І що вони роблять? Вони не просто брешуть, не просто виконують накази з гори, боячись за власну шкуру. Вони роблять це добровільно, зі смаком і великим задоволенням! Які там протести… Вони з охотою наввипередки вислужуються своєю брехнею, змагаючись за її креативність.
Світоглядний шок викликаний російською культурою, яка цілком закономірно поринає у світ суцільної, тотальної брехні за лічені роки причому абсолютно свідомо та добровільно. Та шок наскільки важко було в це повірити…
Якщо ви теж шоковені напишіть будь-ласка коментар.
На завершення повернуся до цитати з “Брата 2”. Отже, правильним має бути отакий діалог:
– В чем правда брат?…
– В силе.
Бо в російській культурі немає жодної правди, а розуміють вони лише силу.
Думайте про високе. Думайте про Україну.
Героям слава!
PS
Російський письменник Міхаіл Салтиков-Щедрин: “Если русским предоставить выбрать себе предводителя, они выбирают самого лживого, подлого, жестокого, вместе с ним убивают грабят насилуют, впоследствии сваливают на него свою вину. Спустя время церковь провозглашает его святым”.
Дивіться більше корисного на youtube: NEOPROSVITA