Чому ми не помічали народ?

Ми вже знаємо, що реальний поділ суспільства — це народ і влада.

Але людський світогляд добре розуміється лише на половині цих двох складових — на владі.

Парадокс, але ця “половина”, про яку ми добре знаємо, насправді значно менша за ту, про яку нашому світогляду відомо дуже мало.

Скільки людей мають стосунок до влади? Та менше 1%, а що ж решта 99%? Вони для сучасного світогляду сіра однорідна маса, геть нецікава, адже її долю вирішує влада, тому народ, власне, можна ігнорувати.

Це чимось мені нагадує історію про межі людського пізнання з часів Ньютона. Тоді науковці думали, що вже практично все знають про фізику, лишилася дрібниця — зрозуміти природу світла. І тут пішло-поїхало, аж адронний колайдер побудували!…

Сучасний світогляд

Героїчний світогляд (тобто наш сучасний загальнолюдський світогляд) — сконцентрований на владі.

Він послідовно і категорично заперечував народ.

Варто лише подивитися на наше ставлення до народу, закорінене в мові та термінології.

Наприклад, “вульгарний” — негативна якість чогось грубого, непристойного, прояв поганого смаку. А значення походить від латинського vulgaris — простонародний. Тобто народний — це щось погане.

Народ і народне традиційно у людській цивілізації сприймалося, як щось другосортне. Високе — це арестократичне, а низьке — народне.

Насправді, до ХІХ століття мистецтво простолюду (фольклор) взагалі не сприймали за мистецтво і для культурних людей соромно було його слухати.

Самому ж співати народні пісні, або танцювати народні танці — це було із розряду, наче зараз голяка по вулиці бігати.

Лиш романтики почали відкривати, що народна творчість — також гідна вважатися мистецтвом, тому його треба зберегти і вивчати. Наприклад, збірки братів Грімм досі читає весь світ. Лиш у ХІХ столітті народні жанри почали сприймати не як щось сороміцьке, яскравий приклад вальс у музиці. Так, вальс для ХІХ століття був таким же суспільним шоком, як джаз і рок-н-рол для ХХ.

Історія

Згадайте історію, яку ми вчили у школі — це перелік подій повʼязаних виключно з владою. Король змінює короля, війна, знову зміна влади і так далі. Політична хронологія із додаванням опису технологічного розвитку.

І на цьому фоні, наприклад, учні у школі могли не звернути увагу на деякі “дрібниці” народного життя.

Наприклад, той факт що за всіма змінами королів і Столітньою війною у світі панувала епідемія чуми, яка забрала в могили щонайменше чверть населення.

Про те, що насправді окрім влади всю історію людства існував ще й народ вперше здогадалися французькі історики (школа “Анналів”) — це сталося у ХХ столітті, менше 100 років тому. Вони намагалися дослідити історію не лише політики, а загалом усю, в тому числі, як жили прості люди.

Як аналізують українське

І от як нашу культуру аналізувати із позицій світогляду, який на все дивиться крізь призму влади? Виходить, що у нас все не так “як у людей”.

Якщо ми подивимося звідки походить сучасна українська мова, новітня українська література, то ми зрозуміємо, що з народу.

В ній немає нічого придворного, “офіційного”, вона не створювалася для потреб влади, вона створювалася для потреб народу. Не за наказом якогось Петра, а з ініціативи народу, який представляли конкретні автори Котляревський, Шевченко і так далі…

Наша культура походить із іншого боку. У всіх з боку влади, а в нас із боку народу. От тільки цього ніхто не усвідомлює на світоглядному рівні. І всі, ми в першу чергу, послідовно розглядаємо свою культуру з “цивілізованої позиції”.

А це все одно, що намагатися зрозуміти собаку, при цьому думаючи, що голова у неї там де хвіст.

Крок-за-кроком людство відкриває народ. І от настала остання стадія — нарешті відкрити очі на те, що він є різний, і не десь в історії, а от прямо зараз.

Мабуть, не даремно саме Україна зараз перебуває в епіцентрі світових подій.

Можливо, саме зараз вирішується хто ж переможе у вселюдському світогляді народ чи влада.

Підписуйтеся, бо далі будемо говорити про те, в чому суть відмінності народів.