Давайте обговоримо найближчий для нас всіx політичний інтерес – наш власний.

У якій державі, нам, як громадянам, буде краще жити? Де кращий особистий зиск для нас: у країнах з обмеженнями прав та свобод чи все ж таки у демократичних? Що ліпше: дешева ковбаса чи чесні вибори, концтабір чи воля, синя таблетка чи червона таблетка?

Для мене відповідь абсолютно-кришталево очевидна. Демократія – це добро, авторитаризм – це зло.

Але давайте розберемося на пальцях.

Маніпуляції фактами

Отже, в Україні для людей часто було загадкою, чому демократичні здобутки двох Майданів це краще, ніж у наших сусідів, які не збираються зрекатися совка.

Мовляв у Білорусі ж гарні дороги, по-совковому натуральні продукти, а в РФ зарплати вищі, а в Казахстані бензин в 3 рази дешевший! Такі переконливі аргументи!

Із цих маніпуляційних формул виходить, що, в нас усе погано і ми вибрали хибний шлях.

Насправді це все спадкова совкова пропаганду про “угнітаємих рабочіх”. Вона перестала працювати десь із 80х, коли заможність західного пролетаріату стала самоочевидно перевершувати будь-які твердження про його пригнобленість.

Але пропаганда, як відомо, не потребує жодної логіки, тому вона продовжує жити й досі.

Є класні недемократичні приклади

Якщо обійтися без пропаганди, то можна подивитися на сучасний світ та навести аргументи не позбавлені логіки. Мовляв, я згущую фарби щодо недемократичних підходів.

Скажімо, в Китаї не все так і погано, економіка бурхливо розвивається, рівень життя громадян невпинно росте, скоро перевершать США за економічним розвитком. Та вони от-от на Марс полетять, куди братися тому трухлявому Заходу?..

Що вже казати про абсолютизм серед арабських країн – там монархія, закони аллаха, зате люди ще заможніші, ніж у тій же Швеції. Держава виділяє дітям десятки тисяч доларів на освіту, і тому подібне.

Та навіть при союзі, коли не стало Сталіна жилося більш-менш нормально, люди могли розраховувати на отримання житла, наприклад. А письменники та інші митці взагалі були чудово забезпечені.

Багатьох досі мучає ностальгія за добрими часами життя при Союзі. І я не певнен, що це змінилося навіть після 24 лютого…

Валізка Рильського

Щодо всіх цих потужних аргументів у мене є “чудова” історія про валізку Максима Рильського.

На прикладі цього легенадрного поета можна зокрема здогадатися, на скільки йому було добре жити при союзі. Коли перекладач Григорій Кочур звільнився з таборів, Рильський позичив йому 80 тис. рублів, щоб той купив собі будинок в Ірпені. Уточню, що для 1950 така сума була астрономічною. Як письменник першого рангу йому ще й на Волзі можна було їздити!

Ще можу розповісти історію, про те, чого у вікіпедії не знайдеш. Мій дід Євген Кравченко, відомий на всю совкову Україну (УСРСР) драматург, тусувався родинами з Гончаром та Стельмахом. Мій батько розповідав, що у обох літературних метрів були водії, які їх возили на дозволених лише для номенклатури волгах. Більше того, вони мали спеціальні папірці, згідно з якими міліція мала всіляко їм сприяти.

Одного разу вони заблукали і на кільці поїхали навпростець, тобто в протихід до руху кільця, прямісінько до міліціонера. А той замість того, щоб їх штрафувати ввічливо показав куди їхати…

Здається, ніби з особистими інтересами у нього було все пречудово, чи не так? Але це нівелювала одна штука – “валізка Рильского”.

Поет дивом врятувався від долі своїх побратимів неокласиків, вчасно змінивши тон своїх віршів, замість поезії він почав оспівувати комунізм. Та попри це кілька місяців Рильський все ж провів за гратами. Про нього ходила легенда, що він завжди мав вдома на поготові валізку спаковану для того моменту, коли за ним приїде КДБ.

Так от поставте себе в таку ситуацію і подумайте наскільки гарно бути заможним, відомим, мати VIP права, але при цьому весь час очікувати, що настане та мить, коли доведеться відправитися в концтабір або й узагалі розпрощатися з життям?

Тож, якщо ви думаєте, що є щось гарне в недемократичній державі, то ви маєте одразу готувати для себе подібну валізку.

Можливо я перебільшую?

Насправді й за авторитарної недомократичної влади може бути баланс свобод і можна чудово жити? Тобто з вашими індивідуальними інтересами буде все добре.

Так, це можливо. Та є одне гігантське “але”. Ваші особисті інтереси на 100% залежать від настроїв влади. Якщо провитель потрапиться добренький, то громадяни можуть бути цілком щасливими.

Та ніякий добрий авторитарний правитель не відмінить “валізку Рильського”… Тому що настрій влади може змінитися, а чудове забезпечене життя несподівано скінчиться розстрілом.

Причому від цього не застрахована ні проста людина, ні людина, яка перебуває при владі. Згадайте долю Берії, якого вбили дуже скоро після смерті Сталіна.

Я критикую, але я не проти демократії

До речі, ви могли помітити, що я часто критикую демократію, розвинутий Захід та навіть примудрився знайти позитив у Совку. Але це не означає, що я проти демократії.

Хтось відомий казав, що демократія дуже недосконала, але кращої альтернативи поки немає.

Також я нарікаю на інформаційний хаос і відсутність будь-яких ідеалів у демократичних суспільствах. Але в цьому випадку, я погоджуся з постмодерністами – краще аби не було ні ідеалів, ні ідеології і панував хаос. Бо відсутність ідеалів та свобода – це значно краще, ніж хибні ідеали та рабство.

Висновок

Якщо ви згадаєте аргументи за чи проти демократії чи недемократії, то можна помітити, що всіх їх обʼєднує, те, що вони часткові, вирвані з контексту і повністю не враховують індивідуальні інтереси людини, яка живе у певній державі.

Тому зважати на них узагалі не варто.

Ми маємо розуміти, що демократичність і недемократичність – це два протилежних вектори розвитку суспільства. Перший враховує ваші особисті інтереси, починаючи зі свободи, інший ні.

Цікава особливість полягає в тому, що демократичний ідеал лишається дуже далеким від реального втілення. Зате авторитарний не раз був втілений у житті практично на 100%.

Навіть письменники з чудовою фантазією, як то Оруел та Замятін не змогли уявити всі жахи авторитарного вектора розвитку суспільства, яких змогли досягнути Гітлер, Сталін, Пол Пот чи Путін.

Кожна людина має залізно розуміти, що її особисті інтереси можуть бути добре задоволені лише при демократичному векторі розвитку суспільтва. Якщо ж вашу свободу якимось чином починають притісняти, то – у підсумку вам неодмінно буде гірше, навіть, якщо спершу ви отримаєте кіло гречки.

Тому, що для будь-якої людини свобода –це інтерес номер один.

PS

А на останок розповім про один науковий експеримент на мишах.

Вчені взялих двох мишей. Одну годували до схочу, вона, зі свого мишиного погляду на світ, жила як у раю. Іншу заледве годували і поїли. Але друга миша прожила удвічі довше за першу.

А все тому, що першій усього лиш раз на день показували кота.

Дивіться більше цікавого на youtube: NEOPROSVITA