Ми вже зʼясували, що популізм — це страшний ворог будь-якого народу. І щоб його перемогти нам треба перестати його підтримувати. Відповідно, кваліфікована людина зобовʼязана розпізнавати популізм буквально із заплющеними очима! І навіть не навпомацки, а на запах чути, як він смердить і триматися на безпечній відстані.

Насправді я б їх звів до двох типів: брехня та маніпуляції. Власне, з цього і складається популізм. Хоча брехня та маніпуляції можуть стосуватися будь-чого, але тут все повʼязане із народом.

До речі, слово популізм походить від латинського “populus” — народ, а не від популярний. Це також можна було б інтерпретувати, як народництво, але Українське народництво ставило своїм завданням культурницьку працю серед населення, а не одурення останнього.

Кажуть, те, що хочуть чути

Як я казав у попередньому матеріалі (раджу подивитися). Мета популіста не вирішувати проблеми, а здобути владу.

Тому популізм ніяким чином не залежить від переконань політика. Політик може бути ким завгодно — хоч крайньо правим, хоч крайньо лівим, хоч лібералом або й узагалі не мати політичних поглядів.

Бо популіст орієнтується на запити суспільства, вони мають бути максимально широкими і гострими, аби обіцянка їх виконати принесла жаданий високий рейтинг.

Як у попсі — мистецька цінність твору — це третьорядне, важливо лише те, як його хаває публіка.

І тут важливо розуміти ще один момент, окрім того, що популістом може бути представник будь-яких політичних поглядів.

Чим більше у політика популізму тим менше він привʼязаний до будь-яких переконань. Зрештою він їх легко може “змінювати” залежно від того куди завертає ситуація. Наприклад, може виступати за мир, а потім різко стати апологетом радикального військового вирішення проблеми.

Популізм — це як обгортка навколо порожнечі.

Які ж це можуть бути суспільні запити, до яких апелююють популісти — та які завгодно. Головне, щоб вони знаходили гострий відгук у максимальної кількості населення.

Наприклад, соціальна незахищеність, бідність, корупція, невпевненість у майбутньому, погані дороги, незадоволення великою кількістю іммігрантів, високий курс долара…

Якщо ви пригадали нашу політику, то ви зрозуміли, що можна використовувати ці заклики не по одному, а хоч усі разом. Також ви, мабуть, зрозуміли, що фактично всі наші політики — популісти.

Тому що у нас надзвичайно багато проблем, до яких можна апелювати, а головне — люди ведуться на популізм.

Чим більше невирішених гострих проблем у суспільстві тим легше живеться популістам, тому вони здебільшого верховодять у нерозвинутих країнах, однак, останні роки бум популізму спостерігається і в найзаможніших країнах, чого вартий Дональд Трамп у США.

Нереалістичність, примітивізація проблем

Після того, як проблему знайдено настає час обіцянок. У риториці популістів обоʼязково відбувається примітивізація питання, яке вони обіцяють вирішити. Вони знаходять прості рішення складних суспільних викликів. *звісно ж які не працюють!

Наприклад, “просто треба перестати стріляти”, або побудувати стіну від Мексики, або забрати у багатих і поділити між бідними, і безсумнівно справедливо, а як іще?

І головне, що запаморочливі обіцянки політиків подають все так, що легким порухом руки вони вирішать усі проблеми одразу після того, як прийдуть до влади.

Міра цукрового сиропу в обіцянках має вам підказувати, наскільки популісти не збирається їх виконувати. Чим все солодше, тим насправді буде гірше виборцям у підсумку.

До речі, дуже характерно, що попри бадьористу оптимістичність, їхні плани “після перемоги на виборах” зазвичай дуже туманні і не мають конкретики.

***Відомий політолог казав: “Популізм часто ставить правильні питання. Тільки дає на них неправильні відповіді”. (Кас Мудде)

Далі популісти, як фокусники — намагаються всілякими маніпуляціями примусити вас непомічати їхню брехню. Про це поговоримо у наступного разу.

Дивіться більше цікавого на youtube: NEOPROSVITA