Для чого зносити пам’ятники і переіменовувати вулиці?

Тема могла б звучати: чи потрібно взагалі переіменовувати вулиці названі на честь “славетних” діячів Російської імперії чи комунізму та зносити їхні пам’ятники. Але з назви, ви мали здогадатися відповідь на це питання — так, трясця, треба!

Якщо ви думаєте інакше, тоді одразу вас налякаю: у вас просто жахливий провал у світоглядній грамотності.

Дискусія на тему пам’ятників

Колись, безпосередньо після революції Гідності та початку вторгнення Росії тема декомунізації була дуже гарячою. Цього процесу не зрозуміли дуже багато людей, серед яких вельми розумні та патріотично налаштовані.

Особисто я мав щодо цього доволі затяжну дискусію з дуже інтелектуальним і освіченим чоловіком, хоча в галузі програмування. Якщо ви знаєте, що означає дискутувати з розумними людьми, то ви зрозумієте, що довести їм, що-небудь дуже складно. Тому що завдяки своєму інтелекту вони можуть обруґнтувати будь-яку дурницю.

Власне, історія людської думки переважно саме з цього і складається. Але це звісно, якщо дивитися у минуле. Хоча про це ми поговоримо не зараз.

Повертаючись до теми пам’ятників, мушу визнати — у тій дискусії я не зміг довести, що це взагалі потрібно, тобто переіменовувати вулиці та зносити пам’ятиники.

Мушу визнати, що в подібних розмовах я зазвичай розгублююся. Тому що це настільки елементарні та самоочевидні речі… Але вони лишаються поза увагою людей, незалежно від їхнього інтеректуального розвитку, і я просто не можу знайти потрібної аргументації.

Тому що я розмовляю з розумною людиною, але геть неосвіченою в культурних питаннях. І виходить, що надто багато треба пояснювати… От уявіть собі, якби ви зараз говорили з людиною із Середніх віків про адронний колайдер.

Хоча ні. Проблема ще складніша, бо в чомусь спеціфічно-науковому, як то фізика, хімія, астрономія, людина може визнати, що нічого не розуміє. Але щодо суспільно-політичних питань, то тут всі експерти найвищого рівня.

І як показує досвід найзапекліші — це бабці з-під під’їзду, які за своїми світоглядним пізананням перебувають максимально далеко від істини.

Тут одразу хочеться повернутися до мого відео номер один: “чого не вчать у школі…”. Я веду я до того, що осівченість та високий професійний рівень у певній галузі — далеко не гарантує розуміння найважливіших культурних питань.

“Риганали”

До речі, задовго до Революції Гідності, але вже після Помаранчової революцїі мені довелося працювати з людьми, серед яких були прихильники Януковича. Тоді йшла перша дуже скромна хвиля перейменування вулиць.

Так от вони сильно бідкалися, скільки ж це треба грошей витрачати на переоформлення різноманітних документів через таке “неподобство”. Їм було важко зрозуміти, чому треба переіменовувати вулицю Комінтерну на щось інше!

Напевне, ця тема все ще досі незрозуміла багатьом людям, але вона дуже показова щодо світоглядної безграмотності.

Аргументація

Аргументація сторони, яка не розуміє для чого змінювати назви вулиць і проводити декомунізацію зводиться переважно до двох наступних пунктів:

1. Це не важливо. В цьому випадку люди просто нічого не розуміють.
2. Це теж наша історія, її не викреслиш. Хай собі буде. Треба пам’ятати і погане, щоб його не забути. В цьому випадку люди не розуміють сутності ідеалів.

Зрештою обидва випадки — це прояв одного й того ж симптому: “какая разніца”. Але розберемо їх.

1. Чи це питання неважливе?

Знову повторю мантру Неопросвіти: для людини культура — це найважливіше. Якщо ви це зрозуміли, то ви зробили перший крок до того, щоб бути кваліфікованою людиною.

Пам’ятники, назви міст, вулиць — це не просто неважливі речі, які не мають значення, та створені виконують роль вказівників для навігації по місцевості чи візуальній привабливості.

Це місця для взірців, місце слави, місця для чогось святого. Власне, місця для певних ідеалів. І щоб я знову не почав переповідати тему з відео під номером 14, краще подивіться його!

2. Це все частина нашої історії.

Я, коли намагаюся пояснити своїй дочці, як треба чинити правильно, кажу: якщо ти сумніваєшся, що треба робити, то подумай, як би зробила в цьому випадку достойна людина і роби так само.

Щодо нашої теми це має звучати наступним чином: Чи роблять так у “нормальних” розвинутих країнах, на які ми всі рівняємося? Це дуже дієвий принцип для перевірки себе на елементарну політичну грамотність. Особливо на виборах.

Уявіть собі, аби в якійсь Британії, Данії чи Франції до уряду чи в депутати прийшла людина, про яку відомом, що вона відсиділа 2 терміни у в’язниці? Бачте! Не дуже клеїться.

Наступне: уявість собі, аби керівником якоїсь із цих країн став комік, який напередодні виборів грав бубочку-президента, вчителя історії і має партію з такою ж назвою, як серіал…

Зрозуміли до чого я?

Катерина 2

Далі поговорю про приклад, який мене дуже бентежить.

Катерина Друга в Одесі. Пам’ятник відновлено 2007 року (до речі, за Ющенка).

Якщо не знаєте про заслуги видатної героїні російського імпріалізму, то ось коротенька довідка. Завдяки цій німкені Московщина остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), а також запровадила кріпацтво.

Не вистачає в Одесі ще пам’ятника Петру Першому, щоб довершити слова Тараса Шевченка:

“Це той Первий, що розпинав

Нашу Україну,

А Вторая доконала

Вдову-сиротину”.

Розумієте, що це просто сюрреалістично нереально, щоб в Українському мегаполісі стояв пам’ятник з Катериною Другою та її коханцями під час війни з Росією.

У мене в голові не вкладається, як таке можливо. Це все одно, що встромити собі в задницю російський триколор і, взявши в руки жовтоблактиний прапор, кричати, що ми переможемо ворога.

Наші патріотичні розбудовники держави, здається, просто не розуміють супер-елементарних речей!

…

Хоча, можливо, я обурююся даремно. Можливо, це нормально. Катерина ж усе-таки причетна дорозбудови Одеси…

Тому давайте перевіримо себе за підходом, про який я казав вище. Тобто уявімо подібний памʼятник у “нормальній” країні. Для цього нам знадобиться фантазія.

Уявімо, що в Росії встановили пам’ятник, скажімо, Петлюрі. Важко уявити, так?

Але це ж іще слабо… Для повноти уявної картинки треба додати, що до встановлення того пам’ятинка, Україна замордувала голодомором і закатувала у концтаборах хоча б мільйонів 30 росіян. А після того, Україна анкесувала, скажімо, Краснодарський край і веде гібридну війну десь під Петербургом. От така ситуація вже виглядає доволі відповідною до наших реалій.

На завершення уявіть, що при таких “розкладах”, російські суди забороняють знищити пам’ятник Петлюрі, і він все стоїть, бо бачте, цей діяч місто заснував і це частина історії…

То чи треба пам’ятати про погану історію?

Так, пам’ятати треба, я не заперечую. Але не можна її прославляти.

Як може бути на одному рівні слави: Ленін та Хмельницький, Катерина та Шевченко? У підсумку вийде, що і слави ніякої немає.

Або ж давайте для гарної пам’яті поставимо пам’ятники ще Сталіну, Гітлеру, Пол Поту і про Онупрієнка з Чикотилом не забудемо, хоча їм, мабуть, вистачить меморіальних дошок, бо порівняно з попередніми прізвищами вони знищили незрівнянно мало своїх співвітчизників.

Знову пригадуємо про перевірку і думаємо про цивілізовану країну… Наприклад, чи багато пам’ятників Гітлеру та Гебельсу в Німеччині зараз?

Публічна репутація та ідеали

Можливо, ті кого ми зараз шануємо насправді якісь злочинці та недостойні люди. Так, можливо, але якщо ми про це дізнаємося, наше враження про них дуже зміниться, аж до такого, що будуть знесені їхні пам’ятники.

***

Вся наша “какая разніца” свідчить про нівеляцію суспільних ідеалів як таких.

Про це я кажу вже не перший раз, тож не обуду обтяжувати кінець повтором “пройденого матеріалу”. Натомість запитаю, риторично: А ви знаєте, що яничарам теж було: “какая разніца”?

Дивіться більше корисного на youtube: NEOPROSVITA