Рашизм — істинне обличчя росії

Це не вигадка Путіна і це велика проблема…

Як тільки Путін серйозно взявся за Україну, знавці історії одразу провели яскраву паралель між сучасним режимом в РФ і режимом Гітлера в Німеччині. Заяви російського лідера багато в чому ледь чи не дослівно збігаються із заявами фюрера 1939 року. Нахабне і нічим не прикрите загарбання чужих територій, пропаганда і брехня в ЗМІ стали сюрпризом і сенсацією для нас і всього світу.

Ми живемо в цивілізованому ХХІ столітті, де всі міжнародні політики розуміють відповідальність і загрозу 3 світової війни. Росія давно перетворилася на високотехнологічну, багато в чому провідну державу. На російських передачах побували практично всі найвідоміші зірки Голівуду, режим Путіна був доволі толерантний і здавався цілком мирним і відкритим. Мало хто міг уявити, що стане можливим повернутися до тоталітарного режиму в усій його красі зразка епохи Сталіна. Українці чомусь дуже швидко забули історію наших «ісконно» братніх стосунків і, розвішавши вуха слухали російські казочки про те, як вони поважають наш суверенітет і визнають українську державність.

Повернення тоталітаризму в росії відбувалося дуже поступово і планомірно, тому лишилося практично непоміченим. Очевидно, що це була дуже хитра політика Путіна, який поступово без Гітлерівського психозу закручував гайки і готував свій режим. Особисто я звернув увагу на зміст російської щоу-бізнесової продукції, коли розпочалася серія мультфільмів про богатирів. Невинна розважальна казочка для дітей містила дуже багато російських патріотичних ноток в стилі радянських агіток. Поступово і ненав’язливо ці нотки поширилися практично на всю кінопродукцію (якої, зізнаюся, бачив не так і багато, через безпорадно-низький художній рівень). Зрештою вони доросли до цілковитої реабілітації і пропаганди радянського союзу і відвертих, я б навіть сказав, брутальних кіно-агіток. Одною з вершин яких стала історія про Висоцького, який все життя поклав на боротьбу з режимом, а в фільмі ми бачимо, добреньких кдб-шників, які самовіддано рятують наркомана і п’яницю. Оператор фільму захоплено розповів, як під час зйомок закохався у часи радянського союзу…

«Вы мне за Крым еще ответите», про російський патріотизм

Фразу із культового фільму «Брат-2»: «Вы мне за Крым еще ответите» в глибині душі була знайшла підтримку у 100% росіян, навіть у тих, хто бореться з режимом Путіна і вважає себе лібералом і демократом. Адресована, вона була, до речі, українцям, яких герой фільму обізвав «бандерівцями»…

Більшість російських агіток засновуються на патріотичній ноті. Здавалося б, що в цьому поганого? Для будь-якої держави це цілком природно і гуманно виховувати патріотизм. Але в Московії ми маємо специфічну ситуацію, бо любов до вітчизни тут має деякі особливості, які роблять її небезпечним явищем для миру на Землі.

Російська держава — це імперія, найбільші її злети пов’язані з безпардонним жорстоким загарбанням чужих земель. Патріотизм тут спрямований не просто любов до вітчизни і прагнення її захищати, ‒ він експансивний, і спрямовується не на захист своєї території, а на її розширення, загарбання, привласнення чужого. З іншого боку, любов росіян до своєї вітчизни не можлива без любові до царя, який є основою імперії.

Тому виховання патріотизму в Росії неминуче веде до посилення імперіалізму і тоталітаризму.

В чому відмінність фашизму від рашизму

Рашизм від фашизму відрізняється лише одною літерою. Така назва як найкраще підходить для опису цього явища, тому, що різниця між дітищем Гітлера і Путіна дуже незначна, однак вона є, причому не в кращий бік.

Перша відмінність полягає в тому, що Німеччина насправді ніколи не була імперією і фюреру довелося починати з нуля. Росія ж, навпаки, ніколи не була неімперією, тому все і так готове до загарбницької війни, вся історія нашого північного сусіда саме з неї і складається.

Друга відмінність. Ідеологія Гітлера — це чистісінька фікція, вигадка, яка, завдяки вмілим маніпуляціям (пропаганді), за кілька років після свого виникнення змогла підкорити Німеччину. Під нею не було ні історії ні народної пам’яті нічого, вона з’явилася з нізвідки і так же зникла після поразки її автора. В Росії все інакше. Путін нічого не вигадував. Фікція, подібна до Гітлеріської (про арійське походження) була придумана в Росії століття тому, полягає вона в міфі про Київ-«мать городов русскіх». За довгі роки існування пропагандистка царська машина створила не один міф, а цілу міфологію і культуру не можливу без авторитарного правителя. Народ Росії завжди готовий до тоталітарного режиму із зазіханням на світове панування, Путіну не треба було нічого придумати ‒ це і так в російській душі.

Видно пана по халявах

Щоб зрозуміти глибину проблему з якою зіткнулося людство треба подивитися на типову поведінку представників російської культури. Тут не треба орієнтуватися на інтелігенцію чи дипломатичні кола, що ми, до речі, ввесь час робимо, тому постійно маємо хибне уявлення про сутність рашизму. Згадайте, стереотипний образ російського туриста. Поведінка росіянина головним чином полягає в нахабстві і хамстві, які є варіаціями нічим не прикритої агресії. Причому це не відсутність культури, навпаки, в цьому якраз і полягає російська культура.

Але чому тут дивуватися, ця поведінка логічна і цілком закономірна. Російська культура, чи не єдина з існуючих, в основу якої покладена нічим не прикрита агресія. Всі 800, чи скільки там років, історії Московії, пізніше перейменованої на Росію, вона займалася загарбанням. З року в рік її територія росла і росла і меж цьому прагненню ніяких немає. Лише в роки занепаду відбувалося зменшення її просторів. Не дарма Путін назвав розвал СРСР найбільшою трагедією ХХ століття. Для Росії — зменшення території це і справді трагедія.

Присвоєння чужих земель ‒ це по-суті грабіж. Не дарма славний російський патріот Задорнов колись помітив, що західні казки починаються з: «велів король посадити молодильне дерево», а російські з: «узнав цар, що десь росте молодильне дерево…». Привласнення стосується не лише територій, а й усіх їхніх надбань. Навіть назва Росія була фактично вкрадену в Київської Русі, яка не мала жодного відношення до Московського царства. Моральні координати росіян дуже відрізняються від решти світу. Привласнення чужого тут — це не смертельний гріх, це основа-основ, найвище благо і ціль держави. Не дарма російську культуру не можливо уявити без «воров в законе»…

Рашизм значно небезпечніше явище ніж фашизм. Це не авторська ідеологія одного лідера, це ідеологія цілої культури, тому боротися з цим значно важче. Для перемоги треба здолати не фюрера, не одного авторитарного правителя ‒ здолати треба всю російську культуру. Доки цього не буде зроблено світ буде перебувати під загрозою знищення.

Стаття написана у 2015 році.