Погляд на сьогоднішню війну (8-ми річної давнини)

Цей матеріал написаний у 2014 році. На жаль, він все ще актуальний

Що не зрозуміло?

Ми не розуміємо сутності проблем, з якими зіштовхнулися.

1. Небезпека чекає на всіх, зараз так само як під час Майдану, не вдасться уникнути відповідальності, перечекати, відсидітися, доки все налагодиться. Або ми само організовуємося і беремо все в свої руки, або лишаємося чекати катастрофи. Ось варіанти розвитку подій: а) на нас чекає третя і остання світова війна; б) навіть якщо її не буде, для нас це байдуже, бо війна з Росією не закінчиться на АТО, буде вторгнення і справжня відкрита війна; в) криза, яку наші політики здатні лише поглибити; г) Майдан-3 неминучий ‒ через дії владної системи, яка вже дістала всіх, і на цей раз він буде кривавою революцією, яка неминуче породить якогось Че Гевару, який заведе нас у прірву ще гіршу, ніж Янукович.

2. Сутність Російської культури — рашизм.

Російська культура — наш ворог номер один. В її основі лежить рашизм — це та ідеологія, що отримала недосконалий аналог в інтерпретації Гітлера, яку всі знають під назвою фашизм.

Не можна бути друзями з усіма. Особливо не можна бути друзями з ворогами. Всі роки Незалежності ми намагалися щиро будувати дружні стосунки з Російською імперією, забувши всю історію попередніх стосунків. Розрахунок на те, що повторення історії неможливе, був не просто наївний, він був абсолютно безвідповідальний (однак безвідповідальність влади — це головна її ознака, тому це не помилка, а закономірний наслідок, адже всі проблеми України мають одне джерело). Необґрунтована віра в те, що після СРСР, у ХХІ столітті, ніколи не відбудеться таке, що сталося з Кримом — була жахливою помилкою. Російська культура наш ворог, і це не приховується. Причому не лише на рівні державницькому, а й на особистісному ‒ росіяни наші вороги (не за етнічною приналежністю, а світоглядно). Вони представники загарбницької культури, яка прагне знищити нашу культуру, власне, як і всі інші, просто ми для них — ціль номер один останні 3 століття. Бути російським патріотом означає не визнавати факту існування України, а українців сприймати за зрадників, мазепинців, бандерівців і фашистів, які заслуговують лише на повну ліквідацію.

Російська культура була і є нашим ворогом на рівні архетипів. Ми даємо діаметрально протилежні відповіді на головні питання, і ми не можемо бути друзями за визначенням. Для українців головне воля, для росіян — вірнопідданство, ми ‒ вільні, вони ‒ свідомі раби, які цим гордяться. Рашизм послідовно агресивний, українці навпаки ‒ послідовно толерантні та мирні. Скільки він існуватиме — стільки його прихильники будуть претендувати на загарбання всього світу. Росіяни завжди жили в гівні, і вони готові поділитися ним з усім світом. Російська імперія — це пряма загроза існуванню людства, незалежно від того, хто нею править, це ініціатива не конкретного лідера, а самої культури і кожного її носія. Зараз через Путіна всьому світу стало очевидно, що Росія є реальним претендентом на те, щоб почати останню світову війну, причому в найближчі місяці!

На нас чекає війна, і якщо нічого не змінити, ми її програємо.

Вже всі змирилися з тим, що Росія агресор і між нашими державами ведеться відкрита війна, хоча доволі дивна, не лоб-в-лоб. Попередженнями про введення російських військ уже нікого не здивуєш. Як би не інтерпретували конкретні тактичні плани Путіна, війна з Україною готувалася довгі роки, і її навряд чи вдасться уникнути. Імперська машина запущена і працює вона на всі 100%, з кожним днем набираючи сили за рахунок пропаганди. Наївно було думати, що вона зупиниться на Криму чи Донецьку… Наївно думати, що вона взагалі зупиниться. Потенціал риторики, яку запустив Путін — такий, що Гітлер відпочиває, тому треба оцінювати не те, що «вписується в нормальну уяву», а саме ці потенціали. Показовим було в день річниці перемоги у Світовій війні проведення навчань з ядерною зброєю. Тому думати, що ці потенціали не будуть реалізовані — це така ж помилка, яку допустили європейці, думаючи, що фюрер на них нападати не буде. І така ж, якої припустилися ми, не уявляючи, що Крим буде анексований.

Отже, треба змиритися з тим, що війна неминуча, і зробити все, щоб у ній перемогти і мінімізувати втрати. Виходячи з того, що відбувається зараз, очевидно, що війну ми програємо так само нищівно, як уже програли інформаційну. Це треба змінити. В першу чергу брати реванш в інформаційному просторі, причому передусім на міжнародному рівні. Всі про це говорять, але минуло півроку, а ще досі нічого не зроблено.

Нас будуть нищити гірше, ніж при царях і Сталіні.

Російська риторика весь час прогресувала у висвітленні образу українця. Тепер ми перетворилися на дуже чіткий образ бандерівця-фашиста. Крім того, для рашизму ми не просто вороги, ми ще й зрадники. Пропаганда — це не просто слова, це керівництво до дії. Схоже, що російська культура втратила рештки позитивного ставлення до української культури. Тепер уявіть, що буде відбуватися після перемоги Путіна? Українців будуть нищити у прямому сенсі, причому на цей раз усіх поспіль. Не віриться? Ще рік тому ніхто б не повірив, що на Майдані снайпери будуть знімати неозброєних людей. Ще недавно ніхто б не повірив, що Україна може лишитися без Криму. Ніхто не вірив у війну з Росією, а вона вже 3 місяці ведеться на Сході… 300 років під імперією, а так нічого не навчилися?.. Ще через кілька місяців сотні тисяч знищених українців теж можуть перетворитися із «неможливого» в буденний факт, до якого всі звикли, як під час Голодомору. Тому треба дивитися на факти із вірою в найнеможливіші речі. Кремлівська риторика ніколи не була такою агресивною і однозначною щодо українців, тому можна із упевненістю казати, що масштаби нищення і звірств будуть іще більшими, ніж були до цього.

3. Сутність системи влади. Ми ніколи не досягнемо успіху зміною кадрів у ВР чи Кабміні. Систему неможливо змінити, впливаючи на її елементи. Вибори, люстрація — це навіть не заміна елементів, це лише заміна витратних матеріалів. Ми беремо горбатий Запорожець, перефарбовуємо його, лакуємо найкращими лаками, натираємо скло, ставимо нову гуму, заливаємо найліпший європейський бензин і мастило, і… Щоразу дивуємося, що в результаті ми отримуємо той же Запор, а не Мерс s65 AMG, і він знову не розганяється до сотні за 4 секунди, він узагалі не розганяється! Але ми знову беремося до марафету Запорожця. Тому ніякі вибори, якими б демократичними вони не були, ніякі політики, якими б красивими казками вони не годували ‒ ніколи не змінять ситуацію, решта тверджень — це шкідливі ілюзії, які спрямовують енергію, в неправильне русло. Рішення проблеми у створенні нової системи, яка б унеможливлювала вертикальну владу.

Система має багато рівнів захисту. Перший і найголовніший рівень — створення ілюзорної картини того, що система безтолкова, не цілісна і слабка. Скільки разів під час Майдану доводилося читати оптимістичні та наївні роздуми, що вона розвалиться, як тільки добре на неї «дмухнути», що в ній немає порядку, що вона прогнила зсередини і тому не витримає наступу. Але Майдан уже «переміг», але це ніяким чином не вплинуло на систему, вона не розвалилася і навіть не змінилася.

Сутність Системи полягає в уникненні відповідальності. Це в свою чергу базується на принципі кругової поруки. Цей принцип об’єднує всю Систему, і значно глибше і міцніше, ніж людей на майдані. Тому може здаватися, що її учасники між собою воюють, у них немає єдності, вони мають різні інтереси і загалом ‒ це свора диких собак, які між собою гризуться. Але як тільки щось зачіпає вагомі для системи речі, перш за все це стосується відповідальності, то немає і сліду гризні, і вона починає діяти ефективно, як злагоджений механізм, не гірший за швейцарський годинник чи японську залізницю. Неефективність апарату влади, як ми всі вважаємо, пов’язана із тим, що ми дивимося зовсім не в той бік, куди треба. Ми не дивимося на завдання, які Система реально ставить перед собою, а виходимо із декларативних завдань, тих, які б вона повинна була виконувати. Із своїми справжніми цілями вона справляється з неймовірною ефективністю. Викачаний річний бюджет країни з казни за три роки правління «Сім’ї» — ось де космічний результат.

Система не залежить від виконавців. Тому байдуже, чи в ній діють свідомі адепти її цінностей, чи ярі їхні противники ‒ вони все одно діють за одними правилами. Якщо хтось хоче грати в футбол, то не має значення, подобається йому гра чи ні, він має дотримуватися її правил, інакше його вилучають з поля. Тому провина представників бюрократичного апарату полягає не в дотриманні цих правил, а в підтримці їх, тому винні далеко не всі урядовці. З бюрократами, як з частиною народу, теж треба співпрацювати, а не кидатися нищити їх усіх, як ворогів. Більше того, система працює дуже добре, і замість того, щоб її зразу знищити, треба спочатку використати її.

Найголовніша ціль системи — зберегти своє існування. Система захищає себе не просто на очевидному рівні, а й на містичному. Союзником цієї системи є Путін. Чому? По-перше, система дісталася нам від СРСР, отже, від Росії, і тільки й чекає на те, щоб повернутися в материнське лоно. Система легко переживає зміну «витратних матеріалів», тому якщо перемога дістанеться Путіну, може відбутися хоч і повна заміна прізвищ її представників, але система залишиться неушкодженою.

Що ж відбудеться у випадку перемоги народу? Система буде знищена. Цю послідовну її антинародність можна простежити на фактах: неефективність АТО, абсолютно невміле, аж до злочинності командування. Але ще більш очевидно це було, коли система працювала за Януковича: активістів виловлювали сотнями і дуже оперативно приймали рішення в судах. Зараз суди і міліція ті ж самі, але чомусь ми не бачимо сотні арештів у «зворотній бік»! Власне, ми взагалі не бачимо арештів, бо система, як ніпель, діє тільки в один бік ‒ проти народу.

4. Система влади — це не лише її апарат. Головна сутність влади — це світогляд, система цінностей, взірців, правил поведінки, стереотипів, які живуть у кожному з нас, тому перебудову треба починати не з управління нашою державою, не з вирішення економічних проблем, а зі світогляду. Цінності конкурентного типу культури, який породжує владну систему — паралельні до моралі. Тоді як Майдан — це революція Гідності, вона свідчить про те, що люди постали не проти Януковича, а загалом проти Системи. Якщо дати Iphone людині кам’яного віку — вона, напевне, здогадається, що річ не проста, але максимум, що отримаємо — це використання його в якості знаряддя для розбивання горіхів, хоча, оскільки телефон дуже крихкий, то його у підсумку просто викинуть як непотріб, бо будь-яка каменюка виконає цю роль значно краще. Це ж саме зараз відбувається із Майданом — ми маємо в руках Iphone, але дивимося на нього очима «кам’яної» людини. Всі відчувають, що щось із ним не те, нам відкрилося щось дуже вагоме і надзвичайне, але що саме — загадка. Треба змінити свій погляд, тільки тоді почнемо його розуміти.

5. Чому після Майдану НІЧОГО не змінилося. Майдан — це не революція, а злам світогляду. Тому він унікальний і його ніяк не можна порівнювати із усіма відомими нам революціями. Процес зміни свідомості лише почався і далекий від завершення. Цей зсув викликаний не діяльністю лідера (Леніна, Каддафі і тд), а ініціативою знизу, він «наївний» і нетривалий, як спалах, який може породити лише дуже великий подразник, на зразок Януковича. Але у відомій нам формі він не здатен на продуктивну щоденну позитивну діяльність. Якщо Майдан не виллється в конкретну ідеологію (позитивні правила поведінки, взірці для наслідування) і не набуде структурного та організаційного легітимного вираження — революція Гідності так ніколи не відбудеться і Майдан не переможе.

Майдан після «перемоги» розпорошений на безліч ініціатив, а здебільшого взагалі втратив актуальність, бо людям треба жити далі, боротися із кризою, воювати — займатися своїми справами. Ті паростки самоорганізації та народних ініціатив, здавалося б, хочуть одного й того ж, але діють неузгоджено, кожен тягне ковдру на себе, а більшість узагалі перетворилися на традиційні ініціативи для відмивання грошей і засіб для досягнення політичних цілей їхній «власників». У підсумку виходять абсолютно марні зусилля.

Отже, маємо лише три проблеми:

1. Рашизм.
2. Адміністративна Система.
3. Не зрозуміло, що робити з Майданом.

Розв’язати перші два можливо лише у випадку, якщо буде знайдено відповіді на третю проблему. Потенціал Майдану і сила, яку він у собі має, зрозумілі всім, лишається тільки втілити їх у життя, що не дуже просто.

Як змінити Систему?

Ми повинні зрозуміти і визнати, що змінити суть влади неможливо! Вовк ніколи не стане ягням. Нам ніколи не вдасться побороти корупцію, «вилюструвати» з влади брехню, лицемірство і продажність. Нам ніколи не вдасться зробити політиків відповідальними, адже суть влади полягає якраз в уникненні відповідальності. Обидва Майдани розраховували на зміну влади, люстрації, на позитивні зміни, зменшення корупції і тд. Але обидва рази нічого з цього не було. Ще під час другого Майдану було очевидно, що опозиція «зливає» народ і продовжує цим займатися і надалі. Система не змінюється! А контрреволюція має ще гірші наслідки, ніж те, проти чого повставали люди. Після перемоги Ющенка здавалося, що повернення до авторитаризму — неможливе, але не пройшло і 5 років, як ми отримали значно гірший режим, ніж при Кучмі. Навіть якщо зараз винищити всіх представників влади, то на їхньому місці з’являться цілком нові посадовці, які рано чи пізно стануть такими ж, як попередні, якщо не гіршими. Народ потребує Гідності, а влада цього забезпечити не може в принципі. Йти далі цим шляхом — безглуздя. Що ж робити?

Позбутися влади як такої? На даному етапі розвитку ‒ це неможливо. Але можна створити їй альтернативу, нову систему, яка згодом замінить сучасну. Яким чином? З історії і з сучасної української практики очевидно, що сильнішого за народ нічого немає. Майдан довів, що якщо діяти разом, можна творити дива. Але що робити далі після досягнення заповітної мети — не зрозуміло. Майдан розійшовся, утворилося безліч ініціатив, ГО, сотні дискредитовані, стояння в центрі Києва вже не має ні ефекту, ні сенсу. Майже всі герої протистояння з Януковичем перетворилися на антигероїв, потрапивши до влади. Замість порятунку перед нами безвихідь?

Ні. Майдан довів, що чиновників можна примушувати робити те, що хоче народ. Отже, ми маємо справжню панацею. Але чому ж тоді досі нічого не змінилося?

1. Не зрозуміло, чого саме хоче народ.

Які цілі ми переслідуємо? Цілі, які підтримуються всіма на 100%. Такі цілі видаються утопічними та нереальними, адже кожен має свою думку. Але згадаймо Майдан, чого хотіли всі? Ми хотіли цивілізованого нормального життя, ми хотіли скинути Януковича, ми хотіли покарати винних (нікому не треба було розповідати, хто вони і доводити їхню вину в суді, все і так було зрозуміло, і досі зрозуміло). Чого зараз хочемо (крім того, що не було виконане із вимог Майдану)? Перемогти Росію, утримати Україну цілою, миру! Ті, хто не згоден із цими цілями — це не безневинні опоненти в дискусії. Це вороги.

Якими повинні бути цілі:

• досяжними,
• одностайними,
• системотворчими.

Як їх визначати? Потрібно, щоб вони були народними, а не такими, як ми знаємо їх зараз (нав’язаними згори авторитетами). Цілі повинен визначаати сам народ.

2. Вся безмежна сила народу розпорошена.

Для того, щоб реалізувати потенціал Майдану, потрібна єдина платформа, яка об’єднає всі ініціативи. Це має бути всенародний Рух нового типу, який би охоплював усіх, а не лише тих, хто перебуває на центральній площі Києва і представляв інтереси всього народу, а не окремих його частин, класів чи прошарків. Організація повинна діяти постійно, а не збиратися у виняткових обставинах раз на 7 років. Рух повинен базуватися на світогляді Майдану. В його основі повинні лягти: самоорганізація, кооперативний тип культури та відсутність будь-яких проявів влади.

Для вирішення першої проблеми треба створити сайт — специфічну соцмережу, яка б давала можливість шляхом колективної творчості формувати Цілі та Пріоритети Руху. Для створення Руху потрібен новий світогляд, адже Майдан — це світоглядний зсув, який ще до кінця не відбувся, і відбудеться лише після створення відповідної ідеології та втілення її в життя в конкретних образах і повсякденній практиці кожного.

***

Тоді я хотів створити громадську організацію нового типу. Звісно ж у мене нічого не вийшло, не моя це справа 🙂

І, швидше за все, ще було надто рано. Для початку треба змінити світогляд…